( Реальний випадок )
Ой,хто ж там радісно співає
В складний життєво-трудний час?
Кого ж так щастя розпирає,
Що ноги йдуть самі у пляс?
Ми людям газ в хатах проводим;
Нас тут ніхто ще не чекав;
Відкрили двері і заходим
Й щасливця бачим хто співав;
Сидить на дряхлій табуретці
Мужик ,років під шістдесят,
І пес розлігся на кушетці
Та кішка розважа котят;
А він баяна міхи тяне,
Що аж жахається душа.
Мій співробітник шепче: «П'яний.
Та пісня дуже хороша»
Не бачить нас він і не чує,
Бо в стелі напрямок очей,
Руками й горлом так працює,
Що не помітив і гостей.
Та господиня, доторкнувшись,
Йому сказала: «Перестань»
Він перестав і повернувшись,
Сказав: «Чого потрібно,Тань?»
Очима водить,нас не бачить,
А ми здивовані,-Сліпий?!
Та помилилися ми значить,
До співу й гри талант який!
“Ой,вибачайте.У нас гості?
А я не вчув,бо грав,співав “
Побіг,аж захрустіли кості;
Носив стільці та подавав.
«Він не сліпий»-майнула думка,
Коли по хаті так гаса,
А він стриба,неначе гумка
І творить просто чудеса;
То щось із погребу приносить,
А то на грядці щото рве.
Нам жінка каже: «Він і косить,
Хоча сліпим свій вік живе,
Сліпим він і на світ родився;
Не знає світла,кольорів,
Таким і на мені женився,
Бо полюбив мій голос,спів.
Ця повість нас розхвилювала
І душу довела до сліз,
Ще й розказав нам сам не мало,
Як пізнававши світ він ріс.
Що світ-завжди в одному тоні,
Якого чорним ми зовем,
А що таке є світло,колір?
Бажань та мрій -одна із тем.
На слух і нюх як все сприймає,
На дотик-зближення з теплом,
На розмір кроків відстань знає,
На вираз слів,-добро зі злом,
А день,зростанням різних шумів
Та ніч-по неймовірній тиші,
Енергію -по силі струмів,
Бо в цьому всі сліпі чуткіші.
А гра та спів його веселі,
Бо він впізнав всім серцем Бога
І Бог візьме в Свої оселі,
Де зникне темноти тривога.
І там таку красу зустріне,
Що на землі не бачать зрячі,
Лиш в небо думками він лине
При цій тілесній неудачі.
В красі навколишнього світу
З очами люди заблудились;
Глузують з Божого Завіту
Та щастя вічного лишились.
І знову пісня залунала
Про ту щасливу в небі долю.
Десь співробітника не стало.
За хатою сльозам дав волю.
Та перестав вже насміхатись,
Коли розмова йшла про Бога,
Став менше пити,матюкатись
Й вів часто мову про сліпого;
Що без очей він був щасливий,
Як гарно грав й співав для Бога,
Й помер зі співом,рвавши сливи;
В драбині лопнула тринога.
* * * *
Блаженні ті,що мають очі,
Не тільки ці земні,тілесні,
А ті,що бачать й серед ночі
Господні милості чудесні.
Вячеслав Радион,
Everett, WA,USA
С Тобой Господь способно сердце
Земными днями дорожить,
Ведь Ты послал душе усердье
Хоть чем-то людям послужить... e-mail автора:radvyach@yahoo.com
Прочитано 5358 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
К Богу - как к Отцу. - Тамара Локшина Мой отец никогда не держал меня на руках, мне не знакома отцовская любовь и ласка, безразличие и укоры были моими постоянными спутниками детства. Для него я всегда была ребенком второго сорта, только потому, что родилась девчонкой (к моим братьям он относился совершенно по-другому). Эту неприязнь я чувствовала всем своим существом. Когда я вышла замуж, он иногда навещал нас и то-ли из чувства вины, то-ли еще по какой-то причине приносил конфеты... мне хотелось прижаться к нему, ведь он был моим отцом, но где-то внутри я отмечала для себя, что по прежнему боюсь его. Во мне был невосполнимый вакуум желания близких взаимоотношений но между нами по прежнему стояла какая-то непреодолимая стена. Я верю, что Бог расплавит его сердце, ведь он страдает от этого не меньше чем я, может быть даже не понимая этого.
Я безмерно благодарна Богу за то, что Он стал моим Отцом и восполнил во мне эту утрату.
